Повномасштабне вторгнення змінило уявлення українців про безпеку. Те, що колись здавалося суто військовими справами — тактична медицина, поводження зі зброєю, використання дронів, — тепер стає частиною повсякденного життя. У час, коли ворог атакує і фронт, і тил, навички виживання стають не просто корисними, а необхідними. І коли держава не завжди встигає навчати всіх, ініціативу беруть на себе громадські проєкти.
Одним із таких проєктів стали Центри готовності цивільних (ЦГЦ) — волонтерська ініціатива, що з 2022 року допомагає людям опановувати базові знання оборони, домедичної допомоги, управління дронами та дій у стресових умовах. За цей час через тренінги пройшли десятки тисяч українців. Полтава — серед міст, де робота центру особливо помітна.
Координатор полтавського осередку Олександр Скрипай розповідає, що перші місяці великої війни показали: громадянське суспільство має не чекати, а діяти. Волонтери допомагали військовим підрозділам, організовували збори, а потім вирішили передати свій досвід цивільним.
— Ми бачили, що людям потрібні знання, як діяти у небезпечних ситуаціях, як допомогти собі чи іншим. Тому почали навчати, — говорить Олександр.
За три роки полтавський ЦГЦ провів близько 700 тренінгів, у яких узяли участь понад 10 тисяч осіб. Серед відвідувачів — і чоловіки, і жінки, хоча жінок, за словами координатора, трохи більше. Тренінги різні: від базової домедичної допомоги до стрілецької справи та управління безпілотниками. Учасники вчаться накладати турнікети, стабілізувати пораненого, орієнтуватися на місцевості, користуватися зброєю та пілотувати дрони.
Особливо великий інтерес до занять з’являється після резонансних подій. Так, після ракетного удару по військовому об’єкту у Полтаві у вересні 2024 року центр провів понад пів сотні тренінгів лише за один місяць.
— Найцінніше, що ці знання не лежать мертвим вантажем, — каже Олександр. — Є люди, які після наших курсів пішли служити, є ті, хто під час обстрілів зміг надати допомогу постраждалим.
Подібна робота триває і в інших містах. Наприклад, у Харкові лише за рік провели понад 250 тренінгів, які відвідали понад п’ять тисяч людей. Там активно навчають поводженню з дронами, розвідці, протимінній безпеці, роботі з технологіями. Як каже координаторка Наталія Коваленко, нинішня війна — це не лише зброя, а й технології: аналітика, аеророзвідка, роботизовані системи.
— Ми хочемо, щоб цивільні розуміли, як виглядає сучасна війна. Це не лише окоп і автомат. Це взаємодія, аналіз, технології, — пояснює вона.
Саме в межах харківського осередку нещодавно провели масштабний захід, де цивільні могли ознайомитися з безпілотниками типу FPV, Mavic, «Вампір», а також із наземними роботизованими комплексами для евакуації поранених. Військові з підрозділу «Стрікс», які допомагали в організації, кажуть, що це найкращий спосіб подолати прірву між військовими та суспільством.
Тему співпраці армії й громади продовжують у Полтаві й у Хартія-Хабі — просвітницькому центрі другого корпусу НГУ «Хартія». Тут відбуваються зустрічі з військовими, істориками, медиками. Керівниця Хабу Вікторія Гончар каже, що це не лише про навчання, а й про взаєморозуміння.
— Ми проводимо зустрічі, лекції, показуємо, що військові — це не далека каста, а частина нашої громади, — каже вона.
Серед найяскравіших подій — зустріч з відомою парамедикинею Тайрою (Юлією Паєвською), яка три години ділилася досвідом, як діяти цивільним під час обстрілів. Відвідувачі отримали посібники, створені нею на основі власного бойового досвіду.
Крім зустрічей, у Хабі проводять практичні тренінги з домедичної допомоги: як зупиняти кровотечу, робити серцево-легеневу реанімацію, надавати допомогу пораненим.
— Турнікет і рукавички — це речі, які мають бути у кожного, — переконана Вікторія. — Ми не навчаємо хірургії, але даємо базу, що може врятувати життя.
Хартія-Хаб співпрацює з ліцеями й закладами освіти. Військові проводять для школярів заняття з патріотичного виховання, розповідають про розвідку та снайпінг. У межах проєкту також діє «Школа рекрута», де всі охочі можуть спробувати себе у ролі військових під час коротких польових навчань.
— Це допомагає людям зрозуміти, чи готові вони до служби, — каже актор і військовий Олег Шульга, який також проводить заняття. — І, головне, знімає страх. Адже більшість боїться не війни, а невідомості.
За словами Вікторії Гончар, попит на такі події лише зростає, а волонтерів стає більше. Багато хто, прийшовши на лекцію чи тренінг, згодом залишається допомагати — у логістиці, організації чи просто у підтримці ініціатив.
— Люди хочуть бути причетними. Це не про героїзм, а про відповідальність, — говорить вона. — І коли бачиш, як цивільні, військові й волонтери працюють разом, розумієш, що саме так і народжується стійкість.
